«Медицина… Чи буде світло в кінці тунелю ?..»

Кожна людина, від народження і до останніх хвилин свого життєвого шляху, в незалежності від посади чи положення в суспільстві, в тій чи іншій мірі відчуває на собі можливості та досягнення охорони здоров`я нашої держави. Невтішні, на жаль, і можливості, та й досягнення скромні. Українська система охорони здоров`я не відповідає сучасним вимогам ефективності та якості надання медичної допомоги нашим громадянам. Складається враження, що держава «забула» про важливу складову - медичну галузь, не знає, що з нею робити, розглядає питання, пов`язані з медициною, поверхнево і без великого бажання щось змінювати. Мабуть, є більш важливі справи, на яких зосереджена уся увага та інтелектуальний потенціал. Безцінний дар Божий - життя та здоров`я громадян України, наших можновладців цікавить мало, хоча словесної турботи не бракує, особливо перед виборами. Зрозуміло, що при можливості лікуватися за кордоном або «VIP» клініці, вирішення медичних проблем не таке вже й актуальне, переходить у площину другорядних. Тоді виникає логічне запитання: а хто ж, в такому випадку, буде створювати ВВП та матеріальні цінності ? Хворі та немічні ? Чи, можливо, ВВП з неба «впаде»? Якби ж то так, тоді й проблемами медицини не потрібно займатися, клопотів менше: «очі не бачать, голова не болить».
«Соціально орієнтованою» бюджетною моделлю української медицини громадяни нашої держави вже «наїлися» досхочу, відчули усі «позитиви» сповна. І, незважаючи на повний занепад медичної галузі, ми продовжуємо «міцно» стояти на місці, як могутній пам`ятник вождю пролетаріата, займатися «словесною тріскотньою» та «товкти воду в ступі». Що ж заважає нашій бюджетній медицині «розправити плечі» ? Причин більш ніж достатньо: командно-адміністративна модель управління охороною здоров`я, вкрай незадовільне фінансування, процвітання корупції, тіньові відносини, низька заробітна плата медичних працівників тощо. Теперішній стан охорони здоров`я в Україні нагадує, де-юре, агонуючу модель радянської медицини, а, де-факто, модель XVIII-ХX століття, коли сам пацієнт оплачував своє лікування. Медицина існує на межі виживання, опинилася «на краю», за нею – прірва. В цих умовах, що склалися, заклади охорони здоров`я, в значній більшості випадків, активно працюють на фармацевтичну галузь і не дають «розслабитися» структурам по наданню ритуальних послуг.
Бюджетне фінансування недостатнє, і це незаперечний факт, та й розраховувати на його суттєве покращення – утопія. Бюджетний метод фінансування зорієнтований на можливості бюджету, а не на реальні потреби медицини. Слід зазначити, що медична галузь є затратною і ще не один бюджет високорозвиненої країни не зміг забезпечити належне фінансування охорони здоров`я, а що вже говорити про нашу країну, в якій фінансування медицини проводиться по залишковому принципу. Кожного року бюджет виділяє все більше коштів на охорону здоров`я (16, 9 млрд. грн. в 2006 р.; майже 22 млрд. грн. на 2007 р.), але ніхто не говорить, що левова їх частка йде на оплату комунальних послуг медичних закладів та на так звану заробітну плату медичним працівникам. Також необхідно враховувати рівень інфляції, зростання вартості енергоносіїв, медикаментів, медичних матеріалів, інших послуг, без яких не може повноцінно функціонувати медицина. А що залишається ? Мізер, за рахунок якого фінансується медикаментозне забезпечення пацієнтів стаціонарів, поліклінік, амбулаторій, ремонти медичних закладів, придбання апаратури тощо. Реалії не вражають, і в результаті маємо те, що маємо – «розбите корито» медицини пострадянського періоду.
Що стосується статті 49 Конституції України, яка передбачає безкоштовність надання медичної допомоги громадянам України, і про яку на кожному кроці наголошують «найбільші захисники» соціальних прав нашого населення, то вона функціонує хіба що на папері. На даному етапі розвитку українського суспільства – це нездійсненна мрія. Не треба лукавити та спекулювати на такій делікатній сфері, як медицина, а сказати правду: про її безкоштовність для пересічного громадянина в теперішніх умовах можна забути, вона вже давно платна в далеко не найкращому варіанті. Чи, можливо, чиновники від медицини цього не знають ? 90-100 % медикаментозного забезпечення, проведення обстежень, і не тільки, пацієнтів в стаціонарах та поліклініках України – проблема самих пацієнтів та їх родин. І нікому, на превеликий жаль, немає до цього діла. Держава «дистанціонується» від вирішення цих наболілих питань. Аргументація одна – немає коштів. Значна більшість громадян України, яка живе за межею бідності або ледве зводить кінці з кінцями, не має грошей на лікування, і, відповідно, результати такого лікування суттєво погіршуються. А що далі ? Спостерігати як хворі тихо помирають, тому що в них та держави немає грошей на лікування ? Мабуть, що так. Такі реалії нашого сьогодення, гірка дійсність української медицини за більш ніж 15 річну незалежність України.
Право на здоров`я для громадян має забезпечити держава. Реально у нас цього права немає. Суспільство, яке не дбає про своїх громадян, їх здоров`я – регресує. Сумно… І з таким «баластом» ми прагнемо долучитися до європейської спільноти ? Яка Європа ? З нашим важко «хворим суспільством» ми їм не потрібні. Щоб досягнути європейських стандартів, і в медицині зокрема, нам необхідно прикласти немало зусиль, праці, розуму та бажання. А зараз ми можемо тільки помріяти, і шукати відповідь на запитання: «А чому ж у них так, а у нас інакше ?..».
Якщо подивитись на демографічну ситуацію в Україні, то вона вкрай негативна, зі щорічною тенденцією до погіршення. Незадовільна екологія, постійні стреси, невпевненість в сьогоднішньому та завтрашньому дні, зубожіння, алкоголізм, наркоманія – все це суттєво збільшує кількість хворих з онкологічними захворюваннями, хворобами серцево-судинної системи, хронічними захворюваннями, туберкульозом, психічними захворюваннями, СНІДом тощо. Тривалість життя нашого населення скорочується, захворювання значно «помолодшали», смертність серед людей працездатного віку збільшується. Все зазначене свідчить про незадовільну та низьку ефективність державної політики в медичній галузі. Ще років 10 і якщо не провести відповідних радикальних реформ, то в Україні буде не 46, 9 млн. громадян (станом на 1 березня 2006 р.), а, у кращому випадку, 30-35 млн.. Нація вимирає…
Міністерство охорони здоров`я України, представники регіональних підрозділів прикладають багато зусиль (чи, можливо, їм так здається) для покращення ситуації в медичній галузі, але чомусь проста людина на «своїй шкірі» цього не відчуває. Немає змін на краще, тільки, в значній більшості випадків, голословні обіцянки не підкріплені реальними справами. Що стосується бюджетних коштів, які виділяються на медицину, то від їх перекидання з одного «кошика» в другий, сума цих коштів не збільшиться, і надання медичної допомоги не покращиться. Крім того, ці кошти використовуються нераціонально, мають місце дерибани, відкати, лобіювання чиновниками від медицини інтересів тих чи інших комерційних структур при закупівлі медикаментів, апаратури тощо. Все це – чинники, які ще більше стимулюють корупцію і призводять до погіршення ситуації в медичній галузі в цілому. «Синдром корита», якщо використовувати медичну термінологію, важко піддається діагностиці та лікуванню, є непрогнозованим, з частими рецидивами. Ресурс планового державного управління медициною себе практично вичерпав, його дії малоефективні, з низьким коефіцієнтом корисної дії та сумнівною перспективою в майбутньому. Необхідно змінювати як фінансування, так і управління в медичній галузі, переходити до ринкової моделі медицини, що базується на принципах ринкових відносин, на розвитку приватної медицини, запровадженні фінансової незалежності медичних закладів комунальної та державної форми власності тощо.
Необхідно зупинитися і на таких вкрай негативних фактах, що на кожному кроці зустрічаються в медичних закладах, як поділ пацієнтів на «білих» та «чорних». В поліклініці, наприклад, для «вибраних» передбачається забезпечення таких благ як позачергове обслуговування, лікування у найкращих спеціалістів, включаючи обслуговування на дому, проведення обстеження на новітній апаратурі, яка недоступна простому громадянину, та інші «позитиви». При госпіталізації у стаціонар посадової особи любого рівня, керівники медичного закладу приділяють максимальну увагу при наданні медичної допомоги такому «VIP клієнту». До їх послуг одномісна палата, нова постіль, практично повне медикаментозне забезпечення за рахунок бюджету (!!!), належна увага зі сторони медичного персоналу. Це добре, але чому тільки їм – «вибраним» чи посадовим особам ? За які такі заслуги ? Чим вони кращі від мільйонів простих людей, які елементарного не мають, сподіваючись на допомогу, співчуття, увагу. Питань багато, відповідей мало. Це пережитки, які сильно вкорінилися у нашій медицині. Їх необхідно ламати, змінювати психологію по відношенню до пацієнта.
Особливу увагу cлід звернути на наших медиків, які всупереч усім негараздам, що мають місце в нашій медицині, сумлінно виконують свої професійні обов`язки. На превеликий жаль наша держава суттєво занизила їх соціальну значимість в суспільстві. В таких умовах, в яких працює більшість медиків, працювати взагалі неможливо. Робота під «пресом» головних лікарів та вищих інстанцій, приниження людської гідності, неналежні умови праці, ненормований робочий час для лікарів стаціонарів, що надають екстрену медичну допомогу, виконання великої кількості нікому не потрібних «совдеповських» інструкцій та розпоряджень, низька заробітна плата, відсутність стимулу в повсякденній важкій, пов`язаній з постійними стресами, роботі та багато інших негативних чинників призвело до того, що лікарі в нашій державі стали заручниками своєї професії, незахищеними інтелегентними рабами з вищою освітою. А чи хтось задумувався на тим, скільки потрібно років «каторжної» роботи, щоб лікар став справжнім спеціалістом - профі ? Чи це питання нікого не цікавить ?.. А, мабуть, кожний пацієнт хоче, щоб його лікував досвідчений спеціаліст. Щонайменше 20 років потрібно, щоб досягнути відповідного рівня кваліфікації (6 років навчання в інституті/університеті, потім 3 роки інтернатури і, як мінімум, 10 років дуже виснажливої, практично цілодобової, роботи в стаціонарі). І після цих далеко не простих років навчання та самовідданої праці, лікар, від роботи якого залежить – життя та здоров`я людини (єдиний «товар», який неможливо купити ні за які гроші), буде «німим» спостерігачем ситуації, що склалася в медичній галузі ? Це, як мінімум, не серйозно. «Чаша терпіння» наповнилась, остання крапля не за горами. Цікаво, чи хтось з наших можновладців та чиновників від медицини задумувався над тим, яка непрогнозована ситуація може наступити, якщо медичні працівники оголосять безстроковий страйк або висловлять свій протест іншими діями ? Варто задуматися …
Сама держава стимулює лікарів для отримання добровільних подяк від пацієнтів за свою працю, так як утримати сім`ю на жебрацьку зарплату дуже проблематично. Для лікаря статус «заробітчанина», «повії», «жебрака з протягнутою рукою» є принизливим, і не пов`язано це з жадністю, а з безвихідним становищем медичних працівників, які опинилися на межі виживання. Необхідно зазначити, що подяка пацієнта аж ніяк не відноситься до корупції, в якій на кожному кроці звинувачують лікарів. Корупція - вимагання або отримання хабара посадовою особою за надання певних послуг (до посадових осіб лікарі не відносяться, крім головного лікаря та завідувача відділенням). Тому не можна утотожнювати поняття корупції та добровільної подяки пацієнта лікарю за його відповідальну та важку працю. Подяка, в тій чи іншій формі - право самого пацієнта, його особистий вибір. Слід відверто сказати, що медичні працівники (99, 9 %) брали, беруть і будуть брати подяки від своїх пацієнтів за добросовістно виконану роботу. І продовжуватися це буде доти, доки оплата праці медичних працівників буде на рівні прибиральниці банку або сторожа автостоянки. І останнє. Якщо порівняти статус лікаря за кордоном та в нашій країні, то мова взагалі ні про які порівняння йти не може. Це як «+» та «-», різниця між небом та землею, протилежні полюси. Там, у «загниваючому капіталізмі», лікар відноситься до касти найбільш значимих в суспільстві людей, з відповідним положенням, повагою, доходами, а у нас, в «процвітаючому бардаку дикого капіталізму», лікаря можна віднести, як це не боляче говорити, до «обслуговуючого персоналу», беззахисного та бідного члена нашого суспільства. Коментарі тут зайві.
Загалом вимальовується доволі песимістична картина, медичні реалії не райдужні, варті серйозних роздумів. Невже це глухий кут ? Чи є вихід ? На що мають очікувати медичні працівники та пацієнти ? Усі втомились від обіцянок (як кажуть в народі: обіцянка-цяцянка, а…… дальше по тексту) та безнадійних сподівань. Необхідні зміни, і чим швидше це буде зроблено, тим краще буде для всіх, і ,в першу чергу, це стосується найбільш незахищених верств населення – пенсіонерів, безробітних, малозабезпечених сімей тощо. Потреба реформ в охороні здоров`я України вже давно дозріла, перезріла і ніяк не може «прорвати». Громадяни хочуть якісної і в той же час доступної медичної допомоги. Медичні працівники зацікавлені у наданні кваліфікованої повноцінної медичної допомоги, створенні належних умовах праці та адекватної оплати за неї. Ніби прості та зрозумілі на перший погляд речі, але наша держава впродовж більш ніж 15 років незалежності їх вирішити не може.
Вихід один і він є – введення обов`язкового медичного страхування (ОМС), іншої альтернативи просто немає. Ще не придумали нічого кращого, пов`язаного з наданням медичної допомоги, як медичне страхування. В більшості країнах світу успішно функціонує медичне страхування, яке постійно модифікується та удосконалюється. При цьому кожна країна обирає свій шлях розвитку, і Україна має обрати свій вектор, а не «сліпо» копіювати модель Росії, США чи європейських країн. Ідеальних моделей медичного страхування немає і задовільнити усі потреби медицини не реально, але щось робити потрібно, так як «важкі пологи» реформування охорони здоров`я явно затягнулися. А може це комусь не вигідно ? Цілком можливо, но тільки не простим людям, громадянам України, які хочуть бути соціально захищеними, мати належний гарантований рівень медичної допомоги.
Необхідно зазначити, що медичні послуги, які є складовою медичної допомоги і мають економічне підгрунтя, як і інші послуги, не можуть бути безкоштовними. Безкоштовним, як усі добре знають, є тільки «сир у мишеловці». В країнах з ринковою економікою безкоштовних послуг не існує в природі. Кожна послуга має свою ціну, в тому числі і медичні послуги, які коштують дорого, бо потребують значних матеріальних та інших затрат, і бюджетне фінансування не в змозі повноцінно профінансувати ці послуги. Цю ношу має взяти на себе медичне страхування. Тільки запровадження ОМС зможе суттєво змінити до кращого медичну галузь, дати можливість отримати громадянам України повноцінну і у повному обсязі медичну допомогу, значно покращити матеріально-технічну базу медичних закладів, забезпечити медикаментами та медичними матеріалами, отримувати медичними працівниками достойну оплату за свою роботу. Кожний громадянин, маючи медичну страхівку, зможе отримати медичну допомогу безкоштовно, так як оплату наданих йому медичних послуг, включаючи медикаментозне забезпечення, буде здійснювати страхова компанія.
Запропонований Міністерством охорони здоров`я проект «Національний план дій в інтересах народу України» (до 2010 р.) і схвалений на Всеукраїнській конференції медичних працівників в лютому місяці 2006 р. поділяється на короткострокові, середньострокові та довгострокові заходи. Медичне страхування відноситься до середньострокових заходів (2007-2009 рр.), і є ОДНИМ ІЗ заходів комплексного реформування медичної галузі, але не основним. Цікаво, правда ? Планується розробити та подати на розгляд Верховної Ради України Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне медичне страхування» (ОСМС). Попланувати та порозробляти можна, але «доганяти поїзд» складно. Хоча, час є, народ у нас терплячий, жилистий, привик до «природного відбору».
Тепер стосовно розроблених законопроектів по медичному страхуванню, які були подані на розгляд або розглядалися Верховною Радою України, і, на щастя, не були прийняті. Вони дуже далекі від досконалості, є неприйнятними або «сирими». Значна більшість законопроектів пропонують створення Фонду обов`язкового медичного страхування (він же – одноосібний страховик) без залучення страхових компаній або частковим їх залученням у, можливо, далекому майбутньому. Створення такого Фонду-монополіста нічого доброго не дасть, і на медичному страхуванні можна буде поставити великий хрест. Монополія – шлях до зловживання та корупції. Ця громоздка структура з великою кількістю регіональних підрозділів та штатами, широкими повноваженнями, як контролюючий орган, штрафними санкціями, акумуляцією усіх страхових внесків по обов`язковому медичному страхуванню тощо та «0» досвідом роботи в страхуванні, не проведе радикальних змін в медичній галузі, а законсервує проблеми охорони здоров`я та призведе до ще більшого занепаду цієї галузі, процвітання корупції та інших негативних наслідків. Крім того, немає обмежень на витрати та утримання Фонду, його структурних підрозділів. А це – сотні мільйонів гривень, страхові внески застрахованих осіб, які будуть використовуватися на утримання роздутих штатів, придбання приміщень, євроремонти, закупівлю комп`ютерів, оргтехніки, дорогих автомобілів тощо. А що ж тоді залишиться для застрахованих ? Цікава вийде «арихметика».
Передбачається, що сплачувати страхові внески на медичне страхування за працюючих громадян має роботодавець, збільшуючи тим самим нарахування на фонд оплати праці. Цього допускати аж ніяк не можна. Це чинник, спрямований на дестабілізацію нашої економіки. Необхідно зменшувати нарахування на фонд оплати праці, а не збільшувати, щоб вивести економіку з тіні, і, тим самим, збільшити надходження в бюджет, пенсійний фонд та фонди соціального страхування. Немає чітко визначених розмірів страхових внесків, і їх розмір щорічно має встановлювати Верховна Рада України. Повний абсурд. Питаннями, пов`язаними з розмірами страхових внесків по медичному страхуванню, мають займатись відповідні структури Кабінету Міністрів України та орган, який буде створений для керівництва та контролю над суб`єктами, що прийматимуть участь в медичному страхуванні. Верховній Раді України є над чим працювати і без встановлення розмірів страхових внесків.
У законопроектах відсутній дуже важливий елемент ринкової економіки, пов`язаний з конкуренцією як між медичними закладами (надавачами медичних послуг), так і страховиками (їх немає, так як функцію страховика буде виконувати Фонд медичного страхування). Конкуренція у цьому виді страхування, яка стимулює усіх суб`єктів обов`язкового медичного страхування для надання більш якісних медичних послуг, контролю тощо, є одним із головних чинників, спрямованих на покращення ситуації в медичній галузі.
Стаття, що стосується матеріальної винагороди медичним працівникам у вигляді гонорарної оплати за надані медичні послуги застрахованим особам по обов`язковому соціальному медичному страхуванню взагалі не згадується. Однозначно можна стверджувати, що це буде вкрай негативно сприйнято лікарями, середнім та молодшим медперсоналом, і «знецінить» усі добрі наміри, так як медичні працівники не відчують реального стимулу від своєї праці, поліпшення фінансового становища і, відповідно, «добровільні подяки» продовжать своє існування на невизначений термін. Та і застраховані зразу відчують невдоволення медичних працівників, що, у свою чергу, дасть «збій» при наданні медичної допомоги.
Прихильники законопроекту ОСМС стверджують на кожному кроці, що він є соціально справедливим, не обмежує пацієнта в правах на медичну допомогу і суттєво покращить стан нашої медицини. Ми вже це проходили – соціальність, справедливість, права і т. д.. Наслідки, як кажуть, «на ліцо». Слова гарні, і звучить не погано, але … Крім того, дехто, захищаючись гаслами захисту наших громадян, ой як не хоче «віддавати» медичне страхування. Це ж Фонд, дуже «серйозний» фонд. Тут і суттєвої підкормки не треба, а промовляй тільки: «Ловись рибка маленька та велика …». Ох як люблять у нас риболовлю, то в «бюджетному озерці», то в «страховому ставку». Жарт, звичайно, хоча, в кожному жарті …
В минулому році комітет Верховної Ради по питаннях охорони здоров`я зареєстрував та подав на розгляд Верховної Ради новий законопроект «Про фінансування охорони здоров`я та медичне страхування» (№2192 від 19.09.2006 р.). Він базується на Законі «Про страхування», що є позитивним моментом, але разом з тим в цьому документі є немало статей, деякі з яких слід розглянути більш детальніше. Даний законопроект передбачає на початкових етапах створення Державної медичної страхової організації (страхові компанії долучаються до ОМС через 3 роки (???)), яка буде виконувати функцію єдиного страховика, розробляти та впроваджувати методології по ОМС, здійснювати розрахунки з медичними закладами тощо. Для чого створювати монополіста з відповідними під структурами на рівні обласних та районних центрів і затрачати на це колосальні кошти ? Створення умов для монопольного становища Державної страхової медичної організації є неприпустимим. Слід зазначити, що у випадку прийняття запропонованого законопроекту, згідно розрахунків експертів, додаткове фінансування медицини може збільшитися на 10 млрд. гривень, і з цієї суми згідно п. 2 статті 44 Державна медична страхова організація впродовж першого року на ведення справи має отримати 10 %, а це – 1 млрд. гривень (!!!). Крім того, в подальшому страхові компанії, які будуть приймати участь в ОМС, мають перестраховувати ризики великих витрат на надання медичних послуг у Державній медичній страховій організації, шляхом сплати 0, 3 % від сум усіх страхових платежів. Суттєвим недоліком запропонованого законопроекту є відсутність таких важливих складових як порядок формування страхових резервів, розмір страхової суми для застрахованої особи та ліміти відповідальності страхової компанії, термін дії страхування, перелік медичних послуг, які не надаються за ОМС. Участь в ОМС мають право приймати тільки медичні страхові компанії. Не логічно. Є достатньо страхових компаній, які мають досвід і успішно працюють по добровільному медичному страхуванню та інших видах медичного страхування. Необхідно до даного законопроекту внести статтю, яка забороняє використання зібраних страхових платежів по ОМС на інші види страхування, і це питання буде закритим. Стаття, яка стосується гонорарної оплати медичним працівникам, поверхнева і не конкретна. У цій статті має бути все дуже деталізовано і чітко розписано, так як вона вкрай необхідна. В цілому даний законопроект має право на життя, але за умови серйозного доопрацювання.
Перед початком введення змін в медицині потрібно чітко визначитися в питаннях стосовно медичного страхування, проаналізувати всі «за» та «проти», і прийти до спільного знаменника. Зробити це важко. Багато чинників стоять на перешкоді – існуюче законодавство, нерозуміння або небажання розуміння серйозних проблем медичної галузі, безпідставні амбіції як чиновників вищих ешелонів влади, так і народних депутатів тощо.
ОМС необхідно вводити якнайшвидше, часу на «розкачку» немає. Тільки прийняття Закону України «Про обов`язкове медичне страхування» дасть можливість медичній галузі вийти із затяжного «колапсу». Прийняття Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне медичне страхування» в тій чи іншій редакції, та беручи до уваги вищевказане, тільки поглибить проблеми медицини, повністю дискредитує медичне страхування.
Любителі «помутити воду», такі собі захисники найбідніших верств населення, які на кожному кроці «розкручують» тему соціальної справедливості, стверджують, що ОМС призведе до комерціалізації медичної галузі. Медицина і так вже давно комерціалізована, і нікого із практикуючих лікарів ніхто не переконає у зворотньому, а тим більше пацієнтів. Останні вже давно платять за все, а якщо ні, то і надання медичної допомоги відповідне. Це незаперечний факт. То де ж, в такому випадку, ваша соціальна справедливість ? Чи зможете ви, шановні, відповісти на це запитання ? Водночас звучать спекулятивні висловлювання, що медична допомога по ОМС буде надаватися нашим громадянам по двом напрямкам: по програмі державного медичного забезпечння (для бідних) та по програмі обов`язкового медичного страхування (для заможних), і в цьому полягає соціальна несправедливість по відношенню до пенсіонерів, людей з хронічними захворюваннями, інвалідів, малозабезпечених верств населення. А що, ОСМС передбачає щось інакше ? Програма державного медичного забезпечення, яка фінансується з державного та місцевого бюджетів, передбачає надання медичної допомоги громадянам, які не підлягають медичному страхуванню (діти-сироти, військовослужбовці строкової служби, громадяни, які відбувають покарання, працівники МВС, СБУ тощо). Пенсіонери, інваліди, малозабезпечені верстви населення підлягають ОМС і сплачувати страхові внески за них буде пенсійний фонд та фонди соціального страхування, і отримувати медичну допомогу вони будуть на належному рівні та в повному обсязі. Так що, «шановні захисники», не потрібно усієї цієї демагогії та «запудрювання мозгів».
Тепер стосовно законопроектів по ОМС та ОСМС. В чому полягає відмінність цих двох законопроектів ? Їх є достатньо багато. Законопроект «Про обов`язкове медичне страхування» базується на Законі «Про страхування» і передбачає ринкові відносини в медичній галузі, децентралізацію медичних закладів державної та комунальної форми власності, можливість отримувати кошти напряму і самим вирішувати на що їх використовувати, гонорарну доплату медпрацівникам, а законопроект «Про загальнообов`язкове державне соціальне медичне страхування» базується на «Основах законодавства України про охорону здоров`я» та «Основах законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» і передбачає тільки дофінансування медичних закладів. В ОМС приймають участь страхові компанії, а в ОСМС функцію страховика буде виконувати Фонд обов`язкового медичного страхування (структура-монополіст, і це в державі з ринковою економікою).
ЗАТ «Страхова група «ТАС» розробила свій варіант законопроекту «Про обов`язкове медичне страхування», в якому враховано позитивні статті усіх попередніх законопроектів та внесено чимало нових статей. Даний законопроект подано на розгляд Ліги страхових організацій України.
Перш за все необхідно створити Медичне страхове бюро України (МСБУ) – гарантійний, координаційний та компенсаційний орган, засновником якого має стати Кабінет Міністрів України. В ОМС будуть приймати участь тільки ті страхові компанії, які мають ліцензію по добровільному медичному страхуванню (безперервне страхування здоров`я), відповідний досвід роботи по цьому виду страхування та фінансові можливості. Страхова компанія зобов`язана отримати ліцензію на здійснення ОМС і стати членом МСБУ, при цьому сплатити вступний внесок МСБУ з власних коштів, а не зі страхових внесків застрахованих осіб. Розмір вступного внеску встановлює МСБУ, і він має бути достатньо великим, не менше декількох мільйонів гривень. З цих коштів відповідний відсоток буде використаний на створення матеріально-технічної бази МСБУ та його утримання, а значна більшість акумулюється як страхові резерви. Чому вступний внесок мав би бути такий високий ? Пов`язано це з двома причинами: 1. маючи достатньо серйозні страхові резерви, МСБУ зможе сплатити страхове відшкодування медичним закладам (надавачам медичних послуг) за надані послуги застрахованим особам у випадку неплатоспроможності страхової компанії, її банкрутства, втрати ліцензії або членства в МСБУ (в такому випадку усі зобов`язання за договорами ОМС бере на себе МСБУ); 2. страхові компанії з мінімальними фінансовими можливостями участі в ОМС брати не будуть.
Потенційний страхувальник-юридична чи фізична особа має право вибору страховика (страхової компанії) та медичного закладу (надавача медичних послуг), і це дуже важливо. Тут спрацьовує механізм ринкових відносин – чим краще надають медичні послуги медичні заклади, тим більше вони мають пацієнтів, і, відповідно, отримують більший дохід від ОМС, що, у свою чергу, дасть можливість суттєво покращити матеріально-технічну базу даного медичного закладу і отримати належну оплату медичним працівникам за свою роботу. Теж саме стосується і страхових компаній – чим краще вони спрацюють стосовно своїх застрахованих, тим більше громадян скористаються їхніми послугами. Але в кінці кінців, в першу чергу, виграють застраховані особи, тому що і медичні заклади, і страхові компанії будуть прикладати немало зусиль, спрямованих на значне покращення якості надання медичної допомоги та контролем за процесом надання цієї допомоги. Створиться так зване економічне об`єднання – пацієнт, медичний заклад, страхова компанія, від участі в якому кожний учасник отримає максимальну вигоду.
Що стосується сплати страхових внесків, то, беручи до уваги теперішній складний стан української економіки, перекладати це на роботодавців є недоцільним. Працюючі громадяни страхові внески по ОМС мають сплачувати щомісячно за власні кошти, а саме: 6 % від нарахованої заробітної плати, а за членів сім`ї-утриманців 3 %. Громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, сплачують щомісячно страхові внески за себе у розмірі 12 % від мінімального прожиткового рівня на день сплати, а за членів сім`ї-утриманців 6 %. За непрацюючих песіонерів страхові внески щомісячно у розмірі 3 % від мінімального прожиткового рівня сплачує фонд пенсійного страхування. За студентів, які навчаються на стаціонарній формі навчання за рахунок бюджетних коштів, страхові внески сплачує навчальний заклад з державного або місцевого бюджету. ОМС підлягають іноземні громадяни, включаючи громадян країн СНД, які працюють в Україні або тимчасово в`їжджають на територію України на законних підставах з метою відпочинку, туризму, навчання, ділової поїздки, відвідування родичів тощо. Кожна страхова компанія, згідно даного законопроекту, немає права відмовити у заключенні договору страхування ні одній фізичній особі в незалежності від віку, наявності хронічних захворювань тощо. Значно розширено перелік осіб, за яких сплачують страхові внески фонди соціального страхування - зареєстровані безробітні, особи, що перебувають у декретній відпустці, діти віком до 4 років, багатодітні сім`ї, інваліди тощо. Чому саме ці фонди мають сплачувати страхові внески ? Питання логічне. Відповідь проста: на даний час, особливо фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, фонди соцстраху використовують, в кращому випадку, 1/2 коштів від зібраних страхових внесків. А де решта ? Що 1/2 страхових коштів йде на утримання фондів чи якісь інші цілі? Які ? Мабуть на потреби знедолених громадян, їх соціальний захист… Будемо сподіватися, що так.
Міністерству охорони здоров`я під час розрахунку вартості медичних послуг по ОМС слід звернути особливу увагу на гонорарну оплату медичним працівникам, розмір якої має складати 25 % вартості медичної послуги, і бути адекватною, а не формальною. Якщо медики не відчують різниці між оплатою своєї праці в теперішніх умовах та після введення обов`язкового медичного страхування, слід очікувати негативного ставлення медичних працівників до ОМС і усі намагання, спрямовані на масштабне реформування охорони здоров`я, завершаться з мінімальним позитивним результатом.
Кожна страхова компанія зобов`язана сформувати страхові резерви у розмірі не менше 75 % від страхових внесків застрахованих осіб, і використовувати їх виключно на потреби ОМС, а не на відшкодування витрат по інших видах страхування. Крім цього, щомісячно відраховувати відповідні кошти, згідно встановленого розміру, для поповнення страхового резерву МСБУ. Таким чином, існування двох джерел фінансування медичної галузі по ОМС – страхові резерви страхових компаній та МСБУ, створять відповідні умови стабільності та гарантії повноцінного функціонування даного виду страхування.
Висловлювання в ЗМІ деяких посадових осіб, чиновників від медицини, депутатів різних рівнів стосовно доцільності залучення та можливого отримання надприбутків страховими компаніями по ОМС, його соціальної значимості є безпідставними і не обгрунтованими. Емоції, слова, а загалом – «брудна» політична компанія, хоча в нашій країні це досить розповсюджене явище. Стосовно доцільності, то тут необхідно врахувати наступне: кожна страхова компанія, яка буде приймати участь в ОМС, має досвід роботи по добровільному медичному страхуванню, досконало володіє механізмами страхування, має сформовану матеріально-технічну базу і не буде використовувати страхові внески застрахованих осіб на її формування. Безумовно, що страхові компанії є фінансовими структурами, а не благодійними фондами, і зацікавлені в отриманні доходу. Але які потрібно прикласти колосальні зусилля, досвід, професіоналізм, щоб цей дохід отримати, а не «вилетіти в трубу», то це до уваги не береться. Крім того, страхові компанії сплачують податки в бюджет. А що буде сплачувати Фонд обов`язкового медичного страхування ? Це по-перше. Запровадження ОМС процес далеко не простий, потребує серйозних зусиль та обдуманих рішень. Також слід врахувати, як вже зазначалось, що медична галузь дуже затратна і на покриття страхових відшкодувань за надані медичні послуги застрахованим особам піде щонайменше 80-95 % коштів страхових внесків, а в деяких випадках страховим компаніям прийдеться ще перекривати затрати за рахунок власних коштів. То про які надприбутки може йти мова ? Все залежить від команди страхової компанії, підготовленості її кадрів у цьому непростому виді страхування, детальному вивченні усіх нюансів медицини тощо. Це по-друге. І по-третє. Якщо порівняти затрати на створення, утримування Фонду обов`язкового медичного страхування та його регіональних підрозділів, а це кошти зі страхових внесків застрахованих осіб, і не малі, то дохідність страхових компаній по ОМС, яка залежить виключно від ринку, дуже непрогнозована річ.
Провести повний аналіз запропонованого законопроекту досить складно, тому виділено найбільш значимі як статті, так і роздуми стосовно обов`язкового медичного страхування.
Прийняття Закону України по ОМС – не панацея, яка вирішить усі проблеми охорони здоров`я, але цей документ дозволить розпочати повномасштабне реформування медицини, значно підвищити соціальну захищеність населення, суттєво змінити фінансування медичної галузі, запроваджувати новітні технології та розвивати медицину. Будуть помилки, особливо на початку, недоліки, нерозуміння, агресія, гальмування страхових механізмів консервативними структурами від медицини. Все це, на жаль, буде, нове та прогресивне завжди сприймається з підозрою та, частково, вороже. Цей період необхідно пережити.
Закон України «Про обов`язкове медичне страхування» необхідно віднести до першочергових законопроектів, який має розглядати Верховна Рада України п`ятого скликання, так як його соціальна значимість дуже важлива та вкрай необхідна. На карту поставлено здоров`я та життя мільйонів громадян України. А новообраним депутатам Верховної Ради України слід пам`ятати, що за них голосували люди, і без їх підтримки вони не стали би депутатами. Тепер ваша черга, шановні депутати, проголосувати та подумати про цих людей…

Лікар-хірург
комунальної міської клінічної лікарні
швидкої медичної допомоги м. Львова
Олег Сулима